Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

неділя, 30 грудня 2012 р.

Українці Галичини не слов’янського походження?



Українці  Галичини  не  слов’янського   походження
Всі знають, що до “великого переселення” народів слов’янські племена займали 300px-lwowdworzec.jpgцентрально-східну частину території сьогоднішньої Німеччини і центральну частину сьогоднішньої Польщі. Будучи втягнутими у “велике переселення” народів, слов’янські племена переселились так, що Карпати розділили їх на східних і західних слов’ян. Азбуку для західних слов’ян у 862 – 863 рр. розробили Кирил і Мефодій, яку пізніше прийняли і східні слов’яни. До цього часу про слов’ян мало що у своїх літописах згадували інші народи. Але достовірно відомо, що західні слов’яни у 623 р. об’єднались у перше слов’янське князівство Само, а в 843 р. створили першу слов’янську суверенну країну Велика Моравія. До її складу входили племена мораван, чехів, сербів, словенців, словаків, хорватів та ін.

В ХI в. київський монах Нестор (1056–1114) зібрав доступні йому відомості про племена східних слов’ян і написав літопис під назвою “Повість временних літ”,  яка починається з часів “великого переселення” народів. Так, у “Повісті временних літ” написано, що частина східних слов’ян об’єдналась навколо городища Новгород і обрала собі князем Рюрика. Друга частина східних слов’ян оселилась південніше на землях, які займав Хазарський каганат або Хазарія, яка охоплювала величезну територію. Це територія сьогодні України і Молдавії, Нижнє і Прикаспійське Поволжя та Північний Кавказ. Київ був на півночі Хазарії і мав назву Самбатас. Етнічно Хазарія була конгломератом тюркських і фінно-угорських племен. Слов’янські племена, які зайняли північну територію Хазарії, платили їй за це данину.

Після смерті князя Рюрика, воєвода Олег у 879 р. став регентом малолітнього Ігоря, сина Рюрика. У 885 р. він почав приєднувати під свою владу слов’янські племена, які оселились на півночі Хазарії. “Підійшовши до радимичів, Олег спитав у них: “Кому данину даєте?” Вони відповіли: “Хазарам”. І сказав їм Олег: “Не давайте хазарам, а мені давайте. І стали вони давати… Олегові по цилягу, як раніше хазарам давали”, - написав Нестор у літописі “Повість временних літ” (далі – “Повість”).

Оскільки варязька дружина служила і жила за рахунок грабіжницьких походів, то Олег у 907 р. зробив похід на багату Грецію. Щоб посилити у цьому поході свою дружину, Олег запросив приєднатись до цього походу племенам, які не були залежні від Київського князівства. У “Повісті” написано, що Олег запросив у цей похід на Грецію у якості союзників “і хорватів, і дулібів,  і тиверців, які є толковини”, – тобто єчужинці.

Повторимо, що під час “великого переселення” народів Карпати розмежували розселення слов’янських племен на західних і східних. Навіть племена хорватів Карпатами розмежувались на західних і східних. Західні хорвати були у складі Великої Моравії, де першими прийняли християнство. Тому їх було названобілими хорватами. Сьогодні білі хорвати у складі України (Закарпатська область) та Словаччині (Пряшівський край) і називають їх “русини”. Східні хорвати оселились на сході від Карпат в регіоні, який має назву Лемківщина. Він і сьогодні  входить до складу Польщі, а його жителі мають назву “русини” або “лемко-русини”.

Але хто ж такі тиверціяких у “Повісті” згадано разом із хорватами у якості чужинців? У статті “Тиверці” “Української радянської енциклопедії” написано: “тиверці вперше згадуються у “Повісті временних літ” поряд із східнослов’янськими племенами. Археологічними пам’ятками тиверців є численні залишки поселень і городищ на території Молдовії (Алчедарське поселення, Єкімауці та ін.”. В статті про “Алчедарське поселення” тиверців сказано, що воно існувало в VI – початку ХII ст. і знаходилось біля однойменного села Алчедара Резинського району Молдавської РСР, яке спустошили кочівники”. Про тиверське село Єкімауці написано, що воно існує по сьогодні в Резинському районі Молдавії, яке у 1-й половині Х ст. було городищем і його спалили також кочівники. Аналогічно сказано і в статті “Тиверцы” “Советской исторической энциклопедии», що “тиверці у 907 р. в якості союзників князя Олега і в 944 р. в складі військ Ігоря приймали участь в поході на Царгород… Під ударами печенігів і половців, тиверці до 12 ст. відійшли на північ і змішались з сусідніми слов’янськими племенами”.

Тобто, племена тиверців проживали далеченько від оселившихся на сході від Карпат східнослов’янських племен, – у теплому Причорномор’ї і сьогоднішній Молдавії, які входили до складу Хазарії. Якщо слов’янські племена за проживання у північних володіннях тюркоязичної Хазарії давали їй данину, то тиверці данину Хазарії чомусь не давали. Але хто ж цими слов’янськими племенами на півночі Хазарії були,  із якими тиверці у 12 ст. почали змішуватись, енциклопедії замовчують. 

Оскільки землі східних хорватів і бужан (волинян) були у складі Польщі, то в “Повісті” за 981 р. написано так: “Іде Володимир до Ляхів займати міста їх, Перемишль, Червень і інші”. Цим походом Володимир приєднав до Руської Землі частину території Польщі, на якій проживали хорвати і бужани, а також та частина тиверців, яка уже переселилась до них, тобто на північ. Але після повернення Володимира до Києва, бужани, східні хорвати та осівши поміж ними тиверці перестали йому підкорятись. Тому Володимир у 984 р. здійснив другий похід на захід, яким покорив і приєднав до Руської Землі тільки бужан(волинян), поміж якими уже оселилась частина тиверців.

Печеніги і половці систематично нападала на Руську Землю і  Володимиру було не до хорватів і оселившихся поміж них тиверців. Він у 984 р. здійснив похід у Хазарію, розгромив печенігів і половців, а в 989 р. зробив успішний похід на Крим. Тільки після цього Володимир у 992 р. здійснив похід на захід, про який у “Повісті” написано так: “Іде Володимир на Хорватів, прийшлось йому воювати з хорватами”. Але на захист хорватів Лемківщини виступила Польща, а тому цей похід Володимира був невдалим.

Таким чином і після 992 р. до Руської Землі хорвати і тиверці не входили. Про це у “Повісті” за 992 р. написано таким чином, що хорватів і тиверців, які були чужинцями для Руської Землі, просто не згадано: “Ось хто тільки говорить по-слов’янськи на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, прозвані так тому, що сиділи на Бугу, потім стали називатися волинянами. А ось інші народи, що дають данину Русі: чудь, меря, весь, муроми, черемиси, мордва, пермь, чечера, ямь, литва, зимигола, корсь, нарова-ливонці – ці говорять на своїй мові”, – написано Нестором у “Повісті”.

Однак Ярославу Мудрому, Великому князю Київському, у 1031 р. вдалось приєднати до Руської Землі частину польської Лемківщини, населену східними хорватами, а поміж ними і тиверцями. На займаній ними території було утворено удільне Галицьке князівство, назване так із-за городища Галич, столиці тиверців. В результаті тиверці стали галичанами. Оскільки на престол удільного князівства назначались особи із династії Рюриковичів, то Ярослав Мудрий назначив непокірним галичанам не одного, а трьох князів – Володимира, Бориса і Ростислава, синів Чернігівського князя Ігоря Святославовича. Однак тиверці-галичани не захотіли бути під владою Києва, а тому убили Володимира і Бориса, а Ростиславу удалось втекти за Карпати до білих хорватів, – тобто до русинів, які вже були у складі Угорщини.

Галицьке князівство перебувало у складі Руської Землі символічно. Бо систематичні напади печенігів і половців на Руську Землю спустошували і обезсилювала її, а тому Києву було не до закріплення своєї влади в Галичині. Замість того, щоб допомогти слов’янам в боротьбі з половцями і печенігами, Галицьке князівство також затіяло боротьбу проти Руської Землі і  в 1094 р. заволоділо Києвом. В результаті князь Галицький зайняв престол Землі Руської, яку історики недавно (приблизно 200 років тому) почали називати Київська Русь. Тобто, якби тиверці-галичани були слов’янами, то прийшли б на допомогу слов’янам Київської Русі і не воювали на стороні тюркоязичних половців і печенігів. 

У 1240 р. на територію Київської Русі вдерлися татаро-монгольські орди і заволоділи Києвом та Галицьким князівством. В результаті Галицький князь Данило Романович втік в Угорщину, де його син Лев Данилович у 1247 р. одружився на дочці короля Угорщини Бейли IV. Нагадаємо, що угро-фінські племена до переселення в Подунав’є кочували в Хазарії, а тому були давніми земляками з тиверцями. За порадою тестя-короля Угорщини Бейли IV, Лев Данилович поїхав на поклін до хана Батия з метою присягнути йому на вірність і просити собі престол Галицького князівства. Були й інші ходоки за цим престолом, але слов’янського походження. Тому хан Батий віддав перевагу тиверцю Льву Даниловичу.  

Велике князівство Литовське разом і Польщею прогнали татаро-монгольські орди із Руської Землі. В результаті Галицьке князівства в 1370 р. опинилось в складі Польщі як її історична окраїнна, а поляки почали тиверців називати окраїнцями. Так появилась назва нової нації – українці. Хорвати-русини польської Лемківщини своє повернення до Польщі сприйняли лояльно. В той же час тиверці-галичани боротьбу за верховенство над хорватами дещо зменшили, так як розпочали її із поляками. В результаті в Польщі виникли міжнаціональні протистояння, що привело до її ослаблення. Цим скористались Прусія, Австрія і Росія, які у 1772 р. поділили територію Польщі між собою. В результаті землі Галицького князівства опинились у складі Австрії, і галичани проявили прихильність до австрійців, але посилили конфронтацію із поляками і лемко-русинами. Їх підтримала Австрія, яка сприяла окраїнцям Галичини усвідомити себе окремою українською націю, а в 1848 р. офіційно визнала українську націю. Згодом надала Галичині статус автономного краю із столицею у Львові.

У 1867 р. Австрія реформувалась в Австро-Угорщину, яка 28 червня 1914 р. оголосила війну Росії. По ініціативі українських політичних діячів Галичини, Австрія сформувала із своїх українців 17 піхотних полків під назвою “Українські січові стрільці”. Більшість із них воювала на Східному фронті проти російської армії, яка наполовину була із російських українців. З перших днів війни війська Австро-Угорщина почали зазнавати нищівні поразки, чим скористались українські політичні діячі Галичини. Щоб помститись лемко-русинам за те, що вони не підтримували українців Галичини в боротьбі з поляками, українці політичні діячі Галичини переконали командування австрійськими військами, що нібито русини за походженням є росіянами. Тому  всі русини є шпигунами на користь Росії, в результаті чого війська Австро-Угорщини зазнають поразку за поразкою. В результаті у Відні було прийнято рішення всіх русинів русофільської орієнтації судити військовими польовими судами, а винесені їм смертні вироки зразу же  публічно виконувати. Було встановлено, щоб жандармерія виплачувала гонорар за кожний донос на русинів русофільської орієнтації.  

Після поспішних вироків русинам тільки за те, що вони русинської національності, їх будинки і майно грабувались місцевими українцями, а потім спалювались. Тюрми Львова були вщент переповнені русинами, переважно інтелігенцією. До 3 вересня 1914 р., тобто до взяття Львова руською армією, через тюрми Львова пройшло 6 тис. русинів. Багатьом із них військові польові суди не встигали винести вирок, а тому колонами відправляли їх у концентраційні табори Австрії. Тільки в перший рік війни 12 тисяч лемко-русинів таким чином було відправлено в Австрію, де вони зимували під відкритим небом, але за колючим дротом. В тому числі в горезвісному таборі “Талергоф”, розрахованому на 10 тис. в’язнів. Тільки через “Талергоф” до кінця війни пройшло майже 60 тис. лемко-русинів і російських військовополонених. Мало кому із них вдалося вижити.

Аналогічну акцію розправи з русинами Угорщини командування австро-угорських військ застосувало стосовно русинів Угорщини, тобто проти русинів сьогоднішньої Закарпатській області і Прешовського краю Словаччини. Це викликало обурення в інтелігенції Будапешту. У 1915 р. в Ужгороді УНІО видало календар “Місяцеслов” на 1916 р. під редакцією священика Августина Волошина. У ньому (с. 59-60) з цього приводу написано наступне. Щоб розібратись на місці, прем’єр-міністр Угорщини Тісо приїхав на Мараморошчину і побачив в центрі села Ясіня декілька віселиць. Командування австро-угорськими військами пояснило йому, що збирають сельчан, аби на їх очах повісити декількох русинів, які не відмовились виконувати наказ командування російської армії у спорудженні дзотів і окопів. Тісо спитав: “І таким чином ви хочете виховувати патріотизм і любов русинів до Угорщини?”. Зрозуміло, що прем’єр-міністр Угорщини Тісо не міг відмінити прийняте Австро-Угорщиною рішення по фізичному знищенню русинів русофільської орієнтації. Але розпорядився, щоб всі доноси на русинів спочатку провіряти на їх достовірність, а вже потім судити, та щоб смертні вироки не виконувати привселюдно.

А.Волошину присвоєно звання Герой України, який у молодості не випадково вороже  ставився до українських націонал-радикалів Галичини. У календарі “Місяцеслов” на 1909 р. він написав: “Ту страшу заразу українізму і радикалізму, яка в Галичині в останній час так сильно розбушувалась, яка ввела постійну боротьбу, русина відчужуючи від церкви, яка фальшиву свою правду не любов’ю, а страшною ненавистю розповсюджує, цю заразу переніс (із Галичини священик – П.Г.) Ортинський і до Америки”, - для розповсюдження серед русинської діаспори.    
                             
Щоб ослабити у війні Росію, Австро-Угорщина і Німеччина вирішили обмежити Росію територіально. Перш за все шляхом відновлення суверенної Польщі у кордонах 1772 р. В результаті лідер поляків Юзеф Пілсудський 23 жовтня 1916 р. проголосив відновлення суверенної Польщі, яку негайно визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, а потім і країни Антанти. Таким чином Німеччина та Австро-Угорщина відмовились на користь відновленої Польщі територіями, якими заволоділи із 1772 р. В результаті австрійська Галичина, а також німецька і російська частини Польщі, стали складовою суверенної Польщі. Другим і більш суттєвим зменшенням території Росії було утворення суверенної України. Для цього Відень відрядив із Львова до Києва свого громадянина М.Грушевського, який своєю активністю та фінансовою підтримкою з Відня таки зумів проголосити суверенну Українську Народну Республіку (УНР) із столицею в Києві. За це йому встановили в Києві пам’ятник, але звання Героя України не дали. 

Однак українські політичні діячі Галичини прийняли рішення, щоб Галичину і далі залишити у складі Австрії на правах автономної республіки та приєднати до неї українські землі Росії. Але Австрія відкинула ці домагання і українські політичні діячі 19.10.1918 р. проголосили Галичину у якості суверенної республіки під назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). В результаті Польща розпочала проти українських сепаратистів війну. Оскільки сили були нерівні, “Українсько-галицька армія” (УГА) почала відступати і зупинилась у Станіславі (Івано-Франківську). Щоб відмежуватись від українських націонал-радикалів і ЗУНР, всі русинські села Галичини 5.12.1918 р. провели у селі Фльоринка на Лемківщині з’їзд, на якому проголосили “Руську Раду”, обрали священика М.Юрчакевича її головою та доручили йому приєднати Лемківщину до русинів  Угорщини, які домагались і 21.12.1918 р. домоглися автономності під назвою “Русинська Країна”, яку очолив адвокат А.Штефан із Рахова.

Щоб підсилити свої можливості, ЗУНР 12.01.1919 р. направила в автономну Русинську Країну підрозділи УГА, щоб приєднати до свого складу автономну Русинську Країну, але зазнала фіаско. Тому ЗУНР не оставалось іншого, як просила допомоги від Великої України під обіцянку приєднатись до неї. Умови цього приєднання були обумовлені в Попередньому договорі ЗУНР і УНР, підписаного 1 грудня 1918 р. у Фастові. 4-й пункт цього договору написано так: “Западноукраїнська Народна Республіка, у зв’язку із створеними історичними обставинами, особливими правовими інституціями, а також культурними ісоціальними відмінностями особливостей життя на своїй території і її населення, як майбутньої частини неподільної Української Народної Республіки отримує автономію…”. Тобто, державні діячу ЗУНР домоглися від України офіційного визнання, що українці Галичини повністю відрізняються від українців України.

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.