СІЛЬСЬКІ ДІТИ

Ми звикли вважати, діти є діти і вони скрізь однакові. Так-то воно так, але психологи відзначають, що між сільськими та міськими дітьми є суттєва різниця.Хто жив хоча б на деякий час в селі, відразу бачить відмінності. Йдеш по вулиці, а незнайомий дитина першим вітається. У сільському співтоваристві взагалі прийнято вітати чужих людей, незалежно від того, ким ти є. Безумовно, багато що залежить від батьків, тобто виховання дитини.

Бувають і відверто хамуваті діти, які з легкістю «тикають» набагато  старшому дорослому. Якось кілька років тому я проходив повз зграйки десяти-дванадцятирічних незнайомих мені хлопчаків, гонявших у футбол. «Гей, мужик, - почулося, - закурити не даси?».  Я просто обімлів від такого нахабства.

Педагоги відзначають, що хамство в сільських школах скоріше рідкість, більш притаманна місту. У селі все у всіх на виду. Часом односельці знають про тебе самому куди більше, ніж ти сам. Всім відомо, яка сім'я благополучна, яка ні, у кого який дохід і які можливості. Професія вчителя в селі завжди була шанована, і нахамити педагогу прирівнюється до неповаги по відношенню до того ж голові сільради, і дільничному міліціонеру чи місцевого лікаря. Це так звана сільська еліта. Особисто Я помітила, що в нашому селі нахабнуватих нащадків з більш заможних сімей відверто недолюблюють. Наприклад, доводилося чути такі висловлювання: «Який батько, такий і синуля!». Один з шкільних вчителів по імені Олексій, грунтуючись на власному досвіді, зізнався, що в сільській школі працювати набагато краще, ніж у міській унаслідок меншої кількості негативу. «Сільські діти до вчителів і взагалі до дорослим ставляться набагато більш шанобливо, ніж міські. Вчитель для них - дійсно Вчитель. Дисципліна в сільських школах часто вище, ніж у міських. Навіть шкільні хулігани якісь „іграшкові“, несправжні».

При цьому міські вчителі все більше скаржаться на хамство швидше батьків, ніж самих дітей. «У школі я не працювала три роки, - розповідає Світлана Сьоміна, - була в декретній відпустці. Зараз складається відчуття, що працювати саме з батьками все складніше і складніше. Деякі батьки намагаються записувати кожне наше слово, стежити за кожним рухом і кроком». «Мабуть, з батьками стало складно працювати, тому що немає законодавчої бази, погоджується Сергій Кобцев. - Набагато простіше все звалити на викладача. А хамство батьків там, „нагорі“, нікого не цікавить».

Найчастіше в міських сім'ях просто не вистачає часу на власних дітей. От батьки і завантажують їх різними гуртками, секціями та музичними школами, мотивуючи це великими можливостями для дітей у місті. У родині з обома працюючими батьками, незважаючи на додаткове позашкільна освіта, діти все ж більше надані самі собі, адже з батьками вони проводять час тільки вранці і ввечері. Так і у вчителів, де в класі більше пари десятків людей, а не п'ять-десять, далеко не завжди є час, а то і бажання розбиратися з проблемами учнів. А адже іноді дитяче хамство - це банальне невміння висловити свій розпач, невміння контролювати свої емоції, так як у дітей просто немає гідного прикладу. Звідки ж йому взятися, якщо у батьків не вистачає часу на своїх дітей? Та й покарання сільських дітей набагато жорсткіше: можна не тільки позбутися нової іграшки, але і хворостиною відхопити по п'ятій точці.

Одна шкільна вчителька з міста по імені Олена розповіла приклад свого колишнього учня. Він постійно хамив, лаявся, вів себе зухвало. Іноді їй хотілося все кинути і ніколи більше не повертатися в школу. Проте одного разу Олена стала переконувати себе в тому, що любить цього хлопчика так само, як і своїх найкращих учнів, і що саме вона повинна навчити його спілкуватися без зухвалості. І в якийсь момент поведінку хлопчаки різко змінилося. Через рік після закінчення школи хлопчик прийшов відвідати вчителів. І він зізнався Олені: «Я хочу попросити у вас пробачення за свою поведінку. Я вів себе так, тому що не вірив вам. Я взагалі не вірив дорослим. Але ви показали мені, що я теж гідний любові просто за те, що я є». І тоді Олена раптом чітко зрозуміла, відчула кожною клітиною свого організму, як же важко було цьому хлопчині жити з думкою, що його ніхто не любить, що йому нема кому довіряти. «Перед тим, як реагувати на хамство учня, - просить Олена, - подумайте, а раптом це крик про допомогу?».

Вчитель Ольга Моісеєва впевнена, що дитяче хамство йде з сім'ї. «Якщо учень грубіянить вчителям, він не любить своїх батьків, - переконана вона. - Він не поважає своїх батьків». Адже дитина - це дзеркало, показує взаємини в родині і повага батьків один до одного. І це проблема сім'ї, в першу чергу. А адже в селах не тільки соціум більш дружній, заснований на взаємодопомозі, але і сім'ї часто набагато міцніше, де становлення відносин між членами скріплено спільним господарством і повагою. Адже не дарма досі мої однолітки, які виросли в селі, до батьків звертаються суто на «ви», підкреслюючи тим самим повагу до старшого покоління. І часто городяни так ставляться до своїх батьків і родичів?