Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

вівторок, 8 січня 2013 р.

ЛИШЕ ОДИН АПОСТОЛ ПОМЕР ПРИРОДНОЮ СМЕРТЮ


Ці дванадцять, що пішли за ним першими
З-помiж апостолiв Сина Божого лише один помер природною смертю. Бо йому не змогли вiдiбрати життя навiть потрiйною стратою.

Сьогоднi за Iсусом iде понад 2 мiльярди вiрних на планетi — саме стiльки людей сповiдує християнство. А тi дванадцятеро були найпершими.
I хтозна, як би склалась доля нашої вiри, якби у тi важкi часи, попри переслiдування i тортури, цi люди не побоялись прийти до Нього i повiрити, що перед ними — Месiя, богообраний.
Андрiй, Петро, Iван, Якiв Заведiїв та Якiв Алфеїв, Пилип, Варфоломiй, Матвiй, Хома, Тадей, Симон, Iуда... Ось вони — тi 12 учнiв, котрих Вiн наблизив до себе i заповiв передати Його вчення свiтовi.

Один з них виявився зрадником, але розкаявся, позбавивши себе життя. Всi ж iншi пiшли за своїм Учителем, добре розумiючи, що попереду чекає мученицька смерть.
Тодi вони були ще звичайними людь­ми: рибалками, хлiборобами, був серед них навiть митник. Кожен з них мав свої вади i страхи. Хтось був нестриманим, хтось — балакучим, iн­ший — нерiшучим. Але це не завадило їм здiйснити свою головну справу у життi — понести по свiту Його слова.
По-рiзному прийшли майбутнi апостоли до вiри. Один не шукав доказiв, а серцем вiдчув, що перед ним незвичайна людина. Другий по-дитячому вимагав дешевих трюкiв, неначе на атракцiонi, аби Iсус засвiдчив, що Вiн не такий, як iншi. А третiй нiби й вiрив, але згодом вiдвертався. А потiм приходив до Iсуса знову.
“Не ви мене, а я вас обрав!” — скаже Вiн їм. Справдi, Iсус мав особливий дар переконувати людей i вести їх за собою. Вже понад двi тисячi лiт ученi i богослови намагаються пояснити той феномен, проте навряд чи розкриють колись таємницю. Але чому, власне, отих дванадцятьох обрав Син Божий для своєї мiсiї на землi?
Ми попросили фахiвцiв розповiсти про деякi найцiкавiшi моменти з життя апостолiв. Нашi спiврозмовники — Павло Прокопенко, кандидат фiло­софських нук, релiгiєзнавець, та отець Назар Лозинський, кандидат богословських наук, викладач Православної богословської академiї УПЦ КП.
Спочатку були рибалки
— Кого найпершим навернув Iсус до Себе?
о. Назар:
— Спочатку до Нього прийшов Андрiй, через що його назвали Первозваний. Хлопець рибалив на Генiсаретському озерi i спершу був духовним учнем Iвана Хрестителя. Коли Предтеча повiдомив йому, що з пустелi пiсля сорокаденного посту прийшов Месiя, Андрiй рушив до Нього, не вагаючись нi митi. Вiн також покликав свого брата Петра — сiмейного i вже не дуже молодого чоловiка. Деякий час Андрiй та Петро ще займалися своїм ремеслом, аж доки Iсус не звелiв їм стати “ловцями людей” —навертати тих до праведного Вчення. А далi до них приєднались ще два брати-рибалки, Iван i Якiв Заведеїви.
Тi четверо власне й були пер­шими учнями. А трохи пiз­нiше вони допоможуть Iсусовi у рiз­них мiстах вiднайти iнших послiдовникiв. Це були як простi хлiбороби, так i люди зi статусом, як-от митник Мат­вiй. А ще серед апостолiв були двоюрiднi брати Iсуса Якiв i Тадей — сини Алфея, брата Йосипа.
— А яку релiгiю сповiдували цi люди до того, як стали християнами?
П. Прокопенко:
— Всi вони належали до правовiрних юдеїв. Язичникiв серед перших 12 апостолiв не було. Першим з них буде Корнилiй, але вiн увiрує завдяки апостолу Петру вже пiсля страти Iсуса.
— Що найбiльше переконало учнiв у правдивостi вчення Христа? Можливо, Вiн творив рiзноманiтнi дива якраз для того, аби показати їм, що володiє особливим даром, а отже, за Ним треба йти?
о. Назар:
— Нi, це не так. Iсус справдi творив багато див, але зовсiм не для того, щоб здивувати i “завербувати” когось. Справдi, Вiн ходить по водi, зцiлює близьких у домi Петра, годує п’ятитисяч­ний натовп п’ятьма хлiбинами i двома рибинами на Тиверiад­ському озерi, на весiллi перетворює воду на вино. I на перший погляд це може здатися демонстрацiєю власних здiбнос­тей. Всi цi речi Iсус робить лише для того, щоб допомогти людям. Апостолiв притягує до Нього iнше — та благодать, або, як кажуть у миру, дивовижна свiтла енергетика, що йде вiд Iсуса. Не забувайте — все ж Вiн Син Божий. “Не ви Мене обрали, а Я вас”, — скаже Вiн учням. 
Найбiльше любив Iвана?
— Кажуть, що в Iсуса були улюбленi учнi. Це так?
о. Назар:
— Таким вважають наймо­лод­шого апостола Iвана Богослова, бо навiть у Святому Письмi про нього вказано як про “уч­ня, якого любить Iсус”. Можливо, про особливу любов Iсуса до Iвана свiдчить той факт, що Iван єдиний з дванадцятьох помер природною смертю у вiцi понад 100 рокiв.
На схилi лiт, коли Iван вже не мiг ходити i проповiдувати, вiн просив учнiв нести себе на збори вiрних, де щоразу повторював лише одну фразу: “Мої дiтоньки, любiть один одного”. А коли люди питали, чому вiн тiльки це й твердить, то Iван пояснював: “Бо це слово Господнє. Якщо ви виконаєте його, то цього вже й буде досить”.
Втiм, на долю Iвана випало чимало страждань. Те, що вiн не загинув вiд тортур, свiдчить про волю Iсуса. Тричi Iвана намагались стратити. Спочатку його засудили до бичування за наказом римського iмператора Домiцiана. Потiм наказали випити отрути. А далi вигадали найнадiйнiший спосiб убити — кинули в котел з кипучим єлеєм. Але Iван вийшов з нього живим. Врештi, апостола заслали на острiв, бо не знали, як позбутися. Але й там вiн проповiдував. До речi, є свiд­чення, що Iван вознiсся у Царство Боже, як i Iсус. Вiн лiг у домовину, передчуваючи момент смертi, та звелiв присипати її землею. Коли ж на третiй день домовину вiдкрили, Iванового тiла у нiй не було.
Взагалi, Iван, Петро i Якiв — це тi три апостоли, якi були у найвизначнiшi моменти життя Iсуса на землi. Саме їх Вiн бере зi собою на гору Фавор, аби побачили Його преображення. А отже, цим людям найперше довiряє.
П. Прокопенко:
— Втiм, Iсус ставився з величезною любов’ю до кожного апостола. Хому любив за безпосереднiсть i щирiсть душi. А Петра шанував за мудрiсть i дуже любив, попри його емо­цiйний, неврiвноважений характер. Iсус добре знав, що цi риси заважають Петровi повною мiрою сповнитися вiрою. Але саме цього чоловiка просить бути свiдком Його страждань та страстей у Гетсиманському саду. Тричi апостол Петро через свою людську немiч вiдрiкатиметься вiд Учителя. Але ж щоразу Iсус його прощатиме. I саме йому, а не комусь iншому з апостолiв з’явиться пiсля Свого воскресiння. Хiба це не найбiльший вияв любовi?
А Хома... Вiн постiйно вимагав якихось доказiв i сум­нiвав­ся навiть тодi, коли Iсус явився апостолам пiсля воскре­сiння. Хома попросив дозволу торкнутися ран на тiлi Христа, аби пересвiдчитись, що вони справжнi. Однак, власне цей апостол, попри свої постiйнi вагання, був Iсусовi особ­ливо вiдданим душею. Ска­жiмо, ко­ли Iсус вирiшує прямувати до Ветанiї, щоб зцiлити хворого Лазаря, деякi учнi Його вiд­мовляють. А Хома рiшуче та емоцiйно вигукує: “Ходiмо також i ми, щоби померти разом iз Ним!” I така готовнiсть — не роздумуючи померти за того, кого любиш — дуже розчулює. Iсус цю рису дуже цiнував.
— Де були апостоли у момент, коли на Голгофi розпинали Iсуса?
о. Назар:
— Вiн шукав їх очима, коли йшов на гору i нiс важкий хрест, але нiкого не побачив у натовпi. Лише пiзнiше, вже розiп’ятий, Вiн пересвiдчився, що бiля Матерi стоїть Iван. Iсус наказав апостоловi пiклуватися про неї: “Оце мати твоя!”. А до Марiї звернувся так: “Жiнко, оце син твiй!” Iван справдi взяв Богоматiр до себе та пiклувався про Неї.
Взагалi, Iван виявився найхоробрiшим з апостолiв. Вiн супроводжував Iсуса з воїнами у двiр первосвященика i був присутнiй на засiданнi синедрiону. Тодi як Петро, котрого вважали наймiцнiшим i найвiд­да­нiшим, затаївся у дворi.
— Чому ж учнi не прийшли до Iсуса, аби бути з Ним в останнi хвилини земного життя?
П. Прокопенко:
— На саму страту не пускали нiкого, крiм близьких родичiв. Як на Голгофу потрапив Iван — таємниця. Через те деякi дослiдники висувають версiю, що цей апостол був сином сестри Марiї, тобто двоюрiдним братом Iсуса.
 Учитель пiшов, а вони залишились
— Що робили апостоли пiсля того, як Iсус вознiсся на небо?
о. Назар:
— Одразу пiсля тих подiй вони пережили страх. Молилися, просили в Iсуса прощення. Але всю велич свого Учителя апостоли збагнули пiсля того, як на них зiйшла Благодать Божа. Ось тодi вони чiтко зрозумiли, як треба жити далi, i вже нiчого не боялися.
Замiсть зрадника Юди Iска­рiота вибрали Матвiя. Дванадцятим апостолом мiг стати i Йосип, але воля Божа була iншою. Апостоли помолились i попросили Бога вказати їм, кого вибрати. А тодi кинули жереб. Бог вказав на Матвiя.
А далi усi дванадцятеро мусили виконати настанову Iсуса, яку читаємо в Євангелiї вiд Матвiя: “Отже, йдiть i вчiть усi народи, хрестячи їх в iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа, наставляючи їх зберiгати все, що Я заповiв вам...” Петро пiшов до Самарiї, Лiдди, Йоппiї, Кесарiї, Антiохiї, а знайшов свою смерть у Римi, павши жертвою переслiдування Нерона. Його теж розiп’яли, але Петро попросив, аби на хрест його по­вiсили униз головою, бо вважав негiдним бути страченим так само, як Iсус.
Вони обходили багато земель. Якiв Заведеїв найбiльше проповiдував на територiї сучасної Iспанiї, Якiв Алфеїв — у Персiї, Iван — у Туреччинi, Пилип i Матвiй — у Сирiї, Варфоломiй — у Вiрменiї, Хома подався до Iндiї. Кожен з апостолiв знаходив прибiчникiв в чужих землях i навертав до вчення Христа тисячi людей. I кожен помер страшною мученицькою смертю. Одного Матвiя заживо спалили, другого забили камiнням, Симоновi вiдтяли голову.
Особливо страждав Варфоломiй. Коли висiв униз головою на хрестi, то й далi дуже довго проповiдував. Не витримавши такого, кати здерли на ньому живому шкiру, але вiн i тодi не змовк. Пiсля цього апостоловi вiдтяли голову. А далi сталось чудо: домовину з мощами було вкинуто в море, але вона непошкодженою доплила до острова Липарi, помiж Iталiєю та Сицилiєю. Тепер його мощi зберiгаються у Римi.
Апостоли свiдомо прирiкали себе на муки заради Спасителя, i це дуже показовий момент.
Дуже важливо, що апостоли перейняли вiд Iсуса цiнний дар зцiлювати i навiть воскрешати людей. Наприклад, чудодiйна сила Петра була настiльки велика, що одна тiнь його, коли вiн проходив, зцiлювала хворих. Вiн воскресив людей, якi випали з вiкна, слухаючи його проповiдi. А Пилип оживив дiвчинку, яка померла на руках у матерi.
П. Прокопенко:
— Не забуваймо, що один з апостолiв Iсуса дiйшов i до нас. У “Повiстi минулих лiт” є свiдчення про те, як Андрiй Первозваний прибув разом з послiдовниками до гирла Днiпро­вого, а звiдти вирушив угору по рiчцi. Бiля одного мiсця вiн зупинився i сказав: “Бачите ви гори цi? На горах цих засяє благодать Божа, буде мiсто велике i багато церков здвигне тут Бог”. I пiднявся вiн на гори цi, благословив їх, помолився Богу i зiйшов з гори цiєї, де пiзнiше вирiс Київ”. За описами, апостол привiз наперсний хрест, а в iнших мiсцях — обiтнi. Ось чому Андрiя Первозваного вважають основоположником Церкви Христової в Українi.
На пам’ять про Андрiя Первозваного в Києвi, на тому мiсцi, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев’яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього. 
Зрадник чи виконавець волi Божої?
— Кожному з апостолiв, за винятком Юди Iскарiота, у церковному календарi вiдведено окремий день. Воно й зрозумiло, бо зрадник не гiдний доброї пам’ятi. Проте останнiм часом з’являються новi тлумачення тiєї ситуацiї.
П. Прокопенко:
— У 1970-х роках вiднайшли так зване Євангелiє вiд Юди — апокриф на папiрусi, який, за оцiнками експертiв, датується III — IV ст. н.е. Iнакше його називають Кодексом Чакоса — за прiзвищем останнього власника. Цей невеликий рукопис мiстить кiлька давнiх текстiв, перекладених з грецької мови на дiалект коптської. Його реставрували i переклали англiй­ською лише 2006 року.
I от власне деякi записи цього тексту дають незвичне тлумачення вчинковi Юди. Дослiд­ники нiбито побачили там свiд­чення того, що апостол мiг зрек­тися Iсуса за Його ж наказом — аби довести людям, що Той справдi Син Божий, здатний вознестися на небо, i врятувати людство своєю самопожертвою. Втiм, це гностичне тлумачення i воно рiзко розходиться з християнським вченням.
о. Назар:
— Пiсля того як Iсуса роз­i­п’яли, Юда вiд грошей вiд­мовився. Вiн повернув їх зi словами: “Згрiшив я, зрадивши кров невинну”.
— Отже, це свiдчить, що та зрада не могла вiдбутися з волi Iсуса?
о. Назар:
— Безумовно. Кинувши гро­шi в храмi, Юда вчинив ще один тяжкий грiх — самогубство.
— Але ж вiн повiсився через каяття?
о. Назар:
— Проте це не виправдання його страшного вчинку, та й саме каяття мало б iнакше проявитись: Юда повинен був пiти до того мiсця, де розiп’яли Iсуса, i вимолювати прощення. Смерть Юди не можна тлумачити як принесення себе у жерт­ву. Це лише як грiх, грiх гор­динi. Ось чому цей апостол не знайшов прощення i Церква його не вшановує. 
Iрина ЛЬВОВА

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.