Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

середа, 16 січня 2013 р.

РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ МОЖЛИВА


Слово революція з’явилось в російській, а разом з тим і в українській, мові із польської, в епоху Петра І.  Rewolucja, на польській мові, (лат. Revolutio) »переворот», і передбачала ні що інше, як зміну встановленого порядку, політичного чи суспільного, і переважно передбачав насильницькі способи. В сучасному розумінні революція вживається здебільшого у політичному контексті, і трактується, як зміна влади однієї політичної сили іншою неконституційним способом, і не важливо які цілі переслідувались революціонерами.

А цілі можуть бути різні, і що саме головне, діаметрально протилежні. Революція в Англії 1688-1689 років подарувала нам парламентаризм. Саме тоді переворот вперше був названий революцією. Французька революція, показавши всьому світу справжнє обличчя «революції», Європі дала сильний поштовх для розвитку, у тому числі в індустріалізації.
Однак, повернемось в Україну. Український народ ніколи не прагнув влади, та й по суті не був агресором. Державні утворення давались зверху. Так Київська Русь, як державне утворення, була подарована русичам «забродами» з півночі. Вже потім по інерції стали керувати державою «аборигени». Минали століття, і змінювалась ситуація, як всередині держави, так і на зовнішньополітичній арені. І Київська Русь, хоча не лише вона, але й багато держав та державних утворень, і не лише в той період, не пристосувавшись до змін, припинили своє існування.
Хоча стверджувати про повне припинення держави однозначно не варто. Територія держави була поділена між більш успішними сусідами. І не тому, що хтось не утримав владу, був менш талановитим полководцем чи дипломатом. Просто в самій державі правляча верхівка не вміла керувати державою, боялась або просто не хотіла взяти на себе, в певний момент, відповідальність.
Звичайно, простіше підкоритись чужій волі, виконувати чужі накази та розпорядження, ніж самому приймати рішень. Так і минали століття української «бездержавності», при тому, що кращі сини та дочки України, обіймали визначні посади в державах окупантів, а військова слава українських козаків гуляла від Сибіру до Атлантики. Та будуючи чи визволяючи від колоніального гніту чужу державу і чужі народи будувати свою державу якось було лячно. Навіть батько Хмель не мав на меті повної свободи та державності, і було простіше, та й вигідніше знаходитись під крилом «сильнішого» правителя. «Державники» епохи козаччини, і Виговський, і Орлик, можливо і бажаючи української державності, прагнули побудувати її на європейський манер. Але їм не дали, або не все вдалось. Іван Мазепа навряд чи був прихильником української державності, радше був прихильником залежності від іншого «сильнішого», хоча Петро І вважав інакше.
І знову, до самого ХХ століття, українські сини й дочки будували чужі держави, часом згадуючи хто вони, та мріючи про свою державу. За цей час Європою пролетіло маса революцій, як кривавих, так і економічних. Не лише слово, але й «революція», як дія увійшли в моду. На зорі нового століття знову державність була дарована українському народу. Радше не дарована, а звалилась як сніг на голову. І найголовніше, ніхто не знав, що з нею, з тією державністю робити. Хоча знову з’явились «заброди», які почали вчити. Ох і вчили… Цілих чотири роки, а то й більше. В результаті, українська держава набула своїх обрисів, однак у радянському форматі. Що найголовніше, знову українці самоусунулись від управління свою державою, адже було створено наддержавне об’єднання, яке давало вказівки, і ці вказівки просто необхідно було виконати. Отримавши свою державу наприкінці ХХ століття, ніхто не знав, що з нею робити.
У чому полягає суть революції. Як на мене, в першу чергу, у незадоволенні існуючим станом речей та бажанні суспільства змін, і змін реальних, будь-якою ціною. От не по душі була французам абсолютна монархія, вони бажали змін. А король не бажав. Що ж, вмили французи свою країну кров’ю, і «блакитною», і своєю, червоною. Вони знали чого бажали, і вони цього досягли. Або Лютнева революція 1917 року, в часи коли потрібні були зміни та реформи, знайшлись ватажки, які вважали, що чинять правильно, і вважали, що знають, як досягти результату. Різні методи, різні наслідки, однак суть революції незмінна.
Що ж Україна? За всю історію, від Київської Русі до буремних 90-х українські землі бачили чимало повстань, з обох боків Дніпра. Однак, саме повстань, а не переворотів і не революцій. Завжди були незадоволені існуючим станом свого життя, завжди вони і будуть. А враховуючи суспільні та соціальні здвиги, бажання кращого життя, незадоволені верстви брались за зброю. Чи бажали вони змін? Звичайно! Чи готові були вони йти до кінця? Безумовно! Залишалось завжди відкритим питання: «А що далі?». І не маючи відповіді на це, здавалось би просте, питання, жодне повстання не переросло в революцію.
Уявимо на секунду, що таки знайшлась відповідь на це питання, і наприклад Богдан Хмельницький, чи Іван Мазепа, став першим монархом (королем, президентом, — назвіть як хочете) України, а Україна увійшла до плеяди європейських держав. Козацьке співтовариство, як протопарламентаризм, можливо і мало би майбутнє, однак, жодним чином не відображало інтересів усіх верств населення, та й потребувало більше війни, ніж миру. А тому проіснувала би така Україна не довго.
В цілому, будь-яке повстання в Україні так і не стало революцією лише в силу бажання отримання вигоди, навіть тимчасової, але вже і зараз, звичайно при умові, що повстання не було придушене. Козаки хотіли вольностей, Річ Посполита їх дала (хоч потім і забрала), постання припинилось. Селяни хотіли землі – будь ласка… І не важливо, що потім вся земля відійшла в колгоспи. Селянські виступи проти радянської влади припинились. Навіть визвольні змагання  українського народу очолила не Українська революційна, а Українська повстанська армія.
Як наслідок, усі повстання бачили мету, але не бачили ціль. Хоча не можна однозначно відносити визвольні змагання до революційних рухів, незважаючи на те, що у них багато спільного. Але й відмінностей багато. Зокрема, від часу падіння суверенних князівств, вся територія сучасної України перебувала під владою іноземних держав, а тому, говорити про революційні рухи майже не доводиться, за умови, що вони не відбувались у загальноімперському масштабі, та не мали на меті зміну структури імперії.
Цікава історія з так званою «Помаранчевою» революцією, яка по суті мала всі властиві традиційному поняттю характеристики, крім хіба-що насильницьких способів цих самих змін, оскільки зміни відбулися внаслідок волевиявлення народу, встановленого Конституцією. Але розглянемо у мікроскоп ці ж самі зміни. І побачимо, що змін-то жодних і не відбулось, ну, або майже не відбулось! Група так званих «лідерів» отримала за рахунок «народу» тимчасові, і як виявилось, дуже не тривалі преференції, і відмовилась від подальших змін. Ці зміни були потрібні лише народу, і жодним чином не потрібні тим, хто ці зміни декларував. А отже поняття «Помаранчева революція» зовсім не відповідає суті своєї назви.
Напрошується висновок, що в Україні і український народ на спроможний на революцію, а виключно на визвольні змагання, та й то з метою отримання тимчасових преференцій. Однак, аналізуючи «визвольні змагання», які відбувались та території сучасної України, та передумови для революцій в Європі (інші перевороти просто не цікаві для аналізу, оскільки не відображають і частини менталітету пересічного українця), слід відмітити значну терпеливість українського, та й інших народів, що населяли та населяють територію України в її теперішніх кордонах. Таким чином, для революційних настроїв необхідні такі чинники, які б настільки вивели суспільство з рівноваги, і стільки б негативу вже назбиралось, що його необхідно було б виплеснути. Такі чинники мали місце на початку 2000-х, і під кінець 2004 року «емоції», попередньо підігріті вмілими та не дуже ораторами, хлинули на Майдан незалежності. І як на мене, то як мінімум ті, хто стояв у той час на Майдані, були готові здійснити зміни, яких вони так прагнули, і засоби та способи досягнення поставленої мети для них значення у той час не мали. Це розуміли ті, хто сидів у той час на Банковій, та не розуміли ті, хто вважав себе провідниками Майдану. І лише по цій простій причині, зміни, а радше політична рокіровка відбулась майже конституційним шляхом. А далі, суспільство, виплеснувши негатив, чекаючи змін, вкотре переконалось, що відстоювати його інтереси, наразі, ніхто не збирається, та й не збирався.
Чинники, здатні спровокувати революційні настрої, а у подальшому і саму революцію, наявні завжди. Завжди наявні і люди, бажаючі очолити революцію, переслідуючи звичайно свої, дуже часто меркантильні, цілі. Однак не достатньо очолити повстання чи революцію, надто мало уміти красиво говорити та переконувати. Необхідно в першу чергу зрозуміти – чим викликаний цей рух. Інакше результат буде непередбачуваний: або український сценарій 2004 року, або французький 1789 року, із всіма наслідками для очільників, а то й якийсь ще, третій…
Чи можлива в Україні революція? Звичайно можлива! Суспільство з року в рік «дорослішає» та «вчиться». Люди, в своїй більшості, за стільки років, перебуваючи в умовах «необхідного виживання», навчились аналізувати та думати, не сподіваючись на «думку» зверху. Аналізуючи соціальну несправедливість, яку можна звичайно завжди оправдати, вони, люди замислюються, чому саме така ситуація склалася на сьогоднішній день. І коли вони бачать, що соціальна нерівність та кризові явища в суспільстві зумовлені не світовими процесами, а банальною халатністю, чи то пак злочинними діями конкретних людей, чи конкретних груп, у суспільства виникає бажання виправити ситуацію, на свою сторону.
Єдиним носієм влади є народ, і лише народу дано право ставити собі правителя, що би не вважав сам правитель. І лише народу дано обирати спосіб зміни правителя. «Люди, вірячи, що новий правитель виявиться краще, охоче повстають проти старого, але незабаром вони на досвіді переконуються, що обманулися, бо новий правитель завжди виявляється гірше старого», — писав Ніколо Макіавеллі. На практиці воно так і відбувається. Але завжди бажаєш кращого, така людська сутність.

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.