Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

пʼятниця, 25 січня 2013 р.

Для повноцінного розуміння білорусів, кордон потрібно перетнути електричкою


Міждержавний приміський поїзд – найкраща ілюстрація шляху розвитку двох країн. Бо щоб зрозуміти, що таке «два світи – два способи життя», достатньо просто перетнути українсько-білоруський кордон. Бажано це робити не потягом чи літаком – практична відсутність в Мінську зовнішньої реклами та чистота добре заасфальтованих вулиць чітко підказують, що ви не в Україні, але не більше. Для повноцінного розуміння білорусів, кордон потрібно перетнути електричкою, Сарни-Столін.  Отож в дорогу.

І ось  сідаємо десь на прикордонній станції до потягу, який вас знову-таки вражає – і не тільки чистотою, але навіть білими випраними фіранками на вікнах. Я до цього часу ніколи не бачив такого чуда в електричках і навіть не підозрював, що воно можливе.
Білоруські митники і прикордонники зберегли всю свою грізну поставу радянських часів, коли перевірка документів була не просто формальністю, а актом державної ваги.
Вочевидь, така манера поведінки (як і багато чого іншого) тут залишилася незмінною ще з радянських часів, нарівні з тоталітарно-парадними одностроями служивих людей, які з гордістю від виконання покладених на них обов’язків старанно перебирають ваші речі.
Паралельно конфісковуючи подарований білорусами самвидав, навіть попри ваші протести що нелогічно конфісковувати всяку антилукашенківську літературу на виїзді, от хоча б на в’їзді…

Суперечка, що краще - наша "анархія" чи білоруський "порядок" - вічна ))
Загалом, українська прикордонна служба могла б зекономити непогані гроші, знявши всі митно-прикордонні застави на межі з Білорусією.
Там, де манатки перевіряють пильні білоруські прикордонники, їх українським колегам робити нічого.
Вагон-то точно білоруський. Зате пасажири – вочевидь наші. Вони кремезні й ділові. І у кожного є лантух. І, певна річ, той лантух не порожній. Тут ми підходимо до однієї з найбільших загадок білоруської душі.
Чомусь серед білорусів популярна така думка, що заробляти собі на життя бізнесом – ганебно.
На відміну від роботи в державному чи колгоспно-кооперативному секторі, працю на себе тут трактують, як якийсь злочин, дозволений тільки до певної часової межі.
Дуже характерний з цього приводу почутий мною діалог в потязі вже внутрішньо білоруського спрямування, в якому якась жінка продавала морозиво по ціні, приблизно рівній українським двом гривням.
«Це ж скільки грошей вона заробляє!» - з явним осудом в голосі сказала одна. «Певно, єврейка» - пояснила друга, очевидно маючи на увазі, що всі Ротштільди теж починали з продажу двохгривенного морозива в поїздах – речі, до якої ніколи не опуститься пересічний білорус.
Батька, який будує в країні «бульбяний соціалізм», дуже добре грає на цій струні своїх підданих. Фактично приватники тут трактуються як зло, їх по можливості пресингують, намагаючись видоїти побільше грошей для державної скарбниці – і це знаходить теплий відгук і схвалення в серцях широких трудящих мас.
Як наслідок: метикуваті і прагматичні українці потроху захоплюють базарну торгівлю в Республіці Білорусь.
В принципі від семи десяти до дев’яноста продавців на базарах – це наші земляки. Тим більше, що дивна диспропорція у цінах робить вигідним завозити в начебто аграрну країну українське м'ясо, горілку і продукти харчування.
По дорозі до Білорусі у вагонах навіть відбувається своєрідний «ченч»: хто везе більше м’яса, ділиться ним з тими, хто везе горілку, але це трапляється по дорозі «туди», а ми ж бо їдемо «звідти». І оцінюємо дещо, чого ми давно вже не бачили.
Поки електричка їде білоруськими полями і болотами, пасажири сидять сумирно, як учні у школі – руки складені на коліна, ніхто не курить в тамбурі, не п’є горілку з горлала, запиваючи пивом, не лускає насіння і не зрізає ножиком покриття з лавок.
Тим часом за вікном проносяться пейзажі із призабутої в Україні серії «битви за врожай». Кудись спішать вантажівки з зерном, пшеничні лани заповнені комбайнами, якісь люди в шляпах цим всім керують прямо на полях…
Рівно біля стовпчика з написом «Кордон України» з’являється покриття «Київстару». Як їм тільки це вдається? Бо на сході країни я потрапляв в ситуацію набагато гіршу.
В Міловському районі що на Луганщині, вибачте мене за цей відступ, мені взагалі порадили «робити, як усі», тобто вибирати мережі вручну. Що, в принципі, було дуже доречно, так як на відстані навіть десятка кілометрів вглибині української території, мобільний телефон не втомлювався посилати мені SMS з текстом «ми раді вітати вас у Росії» і розцінками на роумінг.
Втім, я відволікся.

Українські краєвиди є повною протилежністю білоруським.
Поля нагадують місця якихось запеклих битв з застосуванням напалму. Гектари землі просто кинуті своїми господарями і потроху заростають бур’янами.
Де-не-де можна побачити залишки якихось ферм і машинно-тракторних станцій – вірніше все те, що з них не можна здати на брухт.
І взагалі на контрасті з сусідньою державою картина перед очима розкривається дуже депресивна - якби не поведінка пасажирів у поїзді. Вони оживають.
До самих Сарн (а це десь дві години їзди) рух народу в потязі не зупиняється ні на секунду. Народ, який понабирав усіляких шмоток на продаж, виявляється перед відправленням розподілив їх рівномірно по всьому поїзду – бо існує обмеження на ввіз деяких товарів на одну людину.
Значить, тепер потрібно знаходити свої речі в сусідньому вагоні чи через один і віддавати те, що вам не належить. Тут ніхто нікого не обманює! Хоча, в принципі, як можна обманути в замкненому просторі електрички? Це ж теж своєрідний підводний човен. В степах України.
Електропоїзд, до речі - ще й цікава нагода відстежити той кустарний вантажопотік, який не фіксується нашими органами статистики. З литвинських земель везуть на базар в Хмельницький косметику і усілякі ковдри і подушки – речі громіздкі, але потрібні в господарстві. В Конотоп везуть м’які іграшки.
А мешканці волинських сіл везуть велосипеди. Велику кількість велосипедів. Дуже велику. Що тим більш дивно, враховуючи набагато вищу ціну велосипедів в Білорусі, ніж в Україні. На цих велосипедах можна побачити всі парадокси білоруської економіки.
-Так директора білоруських заводів знаходяться в положенні між двох вогнів, - пояснюють мені дядьки з Зарічного, кожний з яких везе по чотири-пять "біциглів" - з одного боку їм директивно заборонено хоч трохи знижувати адміністративно встановлені високі ціни на продукцію. З іншого боку, їх покарають за невиконання планів продажу велосипедів. Крім того, їм треба мати гроші на зарплату працівників і на організацію виробничого процесу.
Тому велосипеди – то продаються, але не як велосипеди, а – як запчастини, які навіть сукупно коштують вдвічі дешевше готового велосипеду. Залишається їх тільки взяти, закрутити кілька гайок – і ось уже перед нами готовий, конкурентноздатний продукт.
До речі, я б не став би з цього приводу глузувати з білоруської командно-адміністративної цінової політики. Бо дуже вже «білоруські велосипеди» нагадують автомобілі «баєчної збірки». Які теж, оминаючи митниці приходять до нас у вигляді «запчастин» і тут складаються шляхом приурочування колеса, чи якоїсь іншої не менш «складної» операції.
Тим часом в електричці вже на українській землі загадковим чином з’являються якісь жіночки з теплими пиріжками – і ніхто не звинувачує їх в масонській змові.
Дядьки підраховують очікувану виручку з велосипедів: виходить кілька сот гривень в день за рейс (не рахуючи відвезеного сябрам м’яса), що не так вже й погано для поліського села.
Зате в принципі ми можемо порівняти дві системи, тим більше зараз, коли про те, що «українці хочуть диктатури» почали говорити всі – від Тимошенко і до Ратушняка. Хто в принципі в вигоді?
З одного боку, здається, що білоруси живуть, принаймні, з гарантованим невеликим заробітком, хоч і якось дивно – коли пенсіонер за свою пенсію може годувати сім’ю з працюючих родичів.
З іншого, українська система передбачає свідомий вибір - хай навіть і на сільському мікрорівні.
Ти маєш право вибирати: заробляти гроші і самостійно виповзати із того депресивного субстрату, яким є українське село (і велика кількість сільських вихідців у всіх урядах України свідчить, що багато хто скористався таким шансом), або маргіналізуватися, спиватися і голосувати за КПУ.
Наш, демократичний, варіант, без сумніву жорстокіший. Але що стосується ефективності, нагадаю: ми вже витіснили білорусів навіть з їх продовольчих базарів

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.