Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

пʼятниця, 11 січня 2013 р.

Сім’я



uareview.com
фото: uareview.comВона нині керує Україною
Це слово позначає наймогутнішу бізнес-політичну групу в Україні, яка стрімко нарощує власні впливи, виштовхуючи на марґінес недавніх володарів життя. «Газета» спробувала з’ясувати, чим є собою так звана «сім’я», які цілі ставить перед собою і яке майбутнє обіцяє.
Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»: 
— Українська політологія давно намагається намацати глобальні фактори, які впливають на нашу політику.  Ще в 1990-х ми говорили про клани — дніпропетровський, донецький... Після цього заговорили про великі промислові угруповання, які мають усе: від власних армій до телевізорів та футбольних команд, тобто про олігархів. І, нарешті, нині активно обговорюють нову метафору — «сім’я». 

Володимир Фесенко, політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:
— «Сім’ю» ототожнюють зі старшим сином президента Олександром Януковичем, нинішнім віце-прем’єром Сергієм Арбузовим, а також — людьми, до них близькими. Це й міністр внутрішніх справ Захарченко, і міністр фінансів Колобов, і міністр доходів та зборів Клименко та інші. Фактично йдеться про поєднання бізнесу старшого сина президента з наявністю у вищих органах державної влади пов’язаних з ним людей.  
Політична кар’єра представників цього угруповання почалася 2010 року — після того, як президент Янукович розпочав реалізовувати так звану адміністративну реформу. Саме в грудні того року свої посади втратила низка міністрів, деякі міністерства щезли, якісь з’явилися, а Національний банк України очолив Сергій Арбузов, 34-річний товариш Олександра Януковича. Наступні два роки виконавча вертикаль, зокрема Кабінет Міністрів України, видозмінюються: вплив Віктора Януковича за рахунок призначення на чільні посади персонально відданих людей посилюється, а вплив інших олігархічних груп послаблюється. «Квіткою» реформи можна вважати призначення нового уряду.
Віктор Небоженко:
— Нинішній Кабмін сформовано з двох груп: «легіонери» Р. Ахметова — політики, бізнесмени, адміністратори, які працюють винятково на імперію пана Ахметова, і, скажемо так, принци з оточення сина президента Олександра. А між ними шарахкається літня, втомлена, але достатньо хитра й честолюбна людина — прем’єр-міністр М. Азаров. 
Склад уряду промовисто визначив, хто є хто в цій країні. Так, з 2010 року впливи у виконавчій владі втратили «дніпропетровські», суттєво ослабла група Фірташа — Льовочкіна, нема людей М. Азарова, відсторонено А. Клюєва, Б. Колеснікова, С. Тігіпка. Єдиний, хто за результатами виборів посилив свої впливи, — Ринат Ахметов. Ну, і «сім’я».
Володимир Фесенко:
— Сьогодні можна говорити про новий, можливо, вищий етап розвит­ку української олігархії — сімейну олігархію, зокрема феномен батьків і синів. Йдеться не лише про головну «сім’ю» країни, а й про низку інших дуже впливових сімей. Наприклад, стрімко нарощує свій вплив у політиці старший син Миколи Азарова, а в бізнесі — син генерального прокурора Віктора Пшонки. Це нова тенденція, що свідчить про наближення того часу, коли родинні впливи — політичні чи бізнесові — можна передавати у спадок. 
Найцікавіше, що така перспектива абсолютно не влаштовує нинішніх олігархів, оскільки для них «сім’я» є найбільшою загрозою. 
Віктор Небоженко:
— «Сім’я» є дуже небезпечним явищем для наших олігархів. Вона вступила в жорстоку боротьбу майже з усіма олігархами і відбирає у них власність, ЗМІ, політичний вплив, використовуючи всі можливості президентської влади. Одне слово, сьогодні один негативний пласт української історії і сучасності, тобто олігархічний капіталізм, зіштовхнувся з іншим — не менш страшним. Це, як в американському фільмі «Чужий проти хижака». І та, й інша сторона небезпечні для України, і їхня боротьба може погано закінчитися для країни. Але, з іншого боку, зрозуміло, що олігархам теж нема місця в майбутньому України, тому поки вони взаємно один одного поборюють, це може бути навіть благом.
Однак наразі про відкрите протистояння не йдеться. Найвпливовіші олігархи, зокрема Р. Ахметов та Д. Фірташ, намагаються побудувати формат співпраці не лише зі самим В. Януковичем, а й окремо зі «сім’єю», яка починає виростати з дитячих штанців, підім’явши під себе всю фінансово-економічну політику України. Але хлопцям, все ж таки, притаманний підлітковий дух та азарт, ставка на тактику, а не на стратегію: якщо уважніше придивитися, у глобальному плані сімейної монархії видно дуже суттєву прогалину. Всі перспективи «сім’ї» як явища залежать від наявності Віктора Януковича на посаді президента України. Вона не має жодного політичного представництва та майданчика, на якому могла б зростати як окрема політична сила. Це — призначенці, які можуть щезнути з української політики так само швидко, як у ній з’явилися. 
Володимир Фесенко:
— Одна з основних помилок «сім’ї» полягає в тім, що вона не поважає політику як таку, тому повністю знехтувала виборами й парламентськими процесами. Отож прямих лобістів, вагомих представників «сім’ї» у Верховній Раді нема. Можна, звичайно, знайти людей, близьких безпосередньо до В. Януковича, які з ним працювали ще в Донецькій обласній державній адміністрації, у фракції є багато людей Р. Ахметова, багато донецьких, тобто лояльних багато. Думаю, у разі потреби лояльними буде абсолютна більшість представників фракції «Регіонів». Але людей, яких ми  точно ідентифікували б як представників «сім’ї», у парламенті нема.
Звідси питання: чи є в «сім’ї» майбутнє після Януковича? Йдеться навіть не про об’єднання як таке, а й про окремих його представників — людей, які почали свою кар’єру два роки тому? Відповідь однозначна — нема.
Віктор Небоженко: 
— Сьогодні в руках «сім’ї» і влада, і сила. До закінчення президентської каденції Віктора Януковича вона може спокійно експериментувати над Україною. Але після зміни президента не має жодного майбутнього. «Сім’я» зробить усе можливе для того, щоб ослабити олігархів, і врешті сама стане або звичайною олігархічною структурою, або ж щезне. В Європі не може довго панувати політико-родова структура, яка живе за законами італійської мафії чи китайських тріад. Мова не про те, що це не сподобається Європі, просто ніхто не укладатиме угод зі «сім’єю», якою б великою вона не була. Угоди заключатимуть з державою Україна, якою б вона не була слабкою. 
Відтак можемо говорити про одноденний характер нинішньої української політики. Люди, які у владі вже і сьогодні, але не мають перспектив залишатися на своїх посадах завтра, навряд чи дбатимуть про оте «завт­ра» для всієї держави. Отримавши унікальну можливість присмоктатися на кілька років до фінансових потоків усієї країни, «молоді реформатори» навряд чи дбатимуть про зростання прожиткового мінімуму чи соціальних стандартів… На щастя, така перспектива є неприйнятною не лише для українського народу, думка якого зазвичай цікавить владоможців насамкінець. Основний спротив «сім’ї» робитиме середній клас  — саме його бізнес нині найбільше потерпає від зростання апетитів нових донецьких, та опозиція — як з бізнесових, так і з політичних мотивів. Протистояння відбуватиметься також, як ми уже писали, по лінії «сім’я» — олігархія: рано чи пізно навіть найвпливовіші (а цілком імовірно — і найбільш наближені до Януковича) олігархи будуть змушені починати обороняти свої імперії. Але найцікавіше, що стримувальним чинником для власних чад може виступити сам В. Янукович. Схоже, він не до кінця довіряє здібностям своєї молодої гвардії, принаймні в уряді посилив їх ветеранами: Азаровим, Бойком, Грищенком тощо. До слова, останні робитимуть усе для того, аби довести повну неспроможність молодої парості керувати державою — у них достатньо політичного досвіду, щоб не ставати камікадзе. А от «сім’я» власне політичним досвідом похвалитися не може, і в цьому її найбільша прогалина.  
Володимир Фесенко:
— Найбільшою слабкістю так званої молодої гвардії президента є відсутність впливів у парламенті та нехтування політичним процесом як таким. Це нехтування, зокрема, проявляється у тім, що в їхніх пропозиціях, які стосуються економічної та фінансової політики, дуже часто помітно ігнорування соціальних і політичних наслідків. До прикладу: пропозиція введення «податку» на валютні операції для фізичних осіб, яка викликала багато критики, але ідею все одно не відкидають. Дуже показово, що цих людей не дуже турбує наявність якихось збурень унаслідок ухвалених ними рішень. Друге — ідея змусити всіх декларувати свої доходи. Нагадаю: 2024-й є роком початку президентської кампанії. Якщо всіх, включно з людьми похилого віку, погнати в податкову адміністрацію, нас чекає нова хвиля збурення, яка спрацює проти президента. Ці два приклади свідчать, що ці молоді хлопці, які є непоганими менеджерами, незле орієнтуються в економічних і фінансових процесах, банально ігнорують політику. А для них це велика небезпека, тому що вони можуть догратися до того, що політика почне ігнорувати їх. А це вже буде проблема не тільки для них, а й для президента. 
На поверхні парадокс: для того, щоб якомога більше заробити, представникам «сім’ї» слід робити все можливе для продовження президентства Віктора Януковича. А щоб його продовжити, вони змушені робити хоча б щось для народу, що означає фінансові втрати. Але наразі, схоже, хлопці про це навіть не думають. Зрештою, вибори через два роки — ще встигнуть. 
Ірина Гамрищак

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.