Життя в селі стає нестерпним
Тож недарма Голодомор, «акції боротьби з націоналізмом» та інші українофобські кампанії були спрямовані насамперед проти селян. Очевидно, щоб стерти національну самосвідомість, треба знищити село. І нинішня влада теж не стала винятком. Після намірів переписати історію на втіху північному сусідові та після спроби ухвалення закону про мови вона нарешті взялася й за це.
Розмах і цинізм, із якими діє команда регіоналів, вражає уяву.
Уже зараз чимало селян мусять виїжджати на заробітки до столиці та заможних обласних центрів. Відсутність праці вдома й набагато гірші за міські умови життя (відсутність водопроводу, каналізації та газового опалення) змушують людей перебиратися до міст на постійне мешкання. Труднощі зі збутом сільгосппродукції та збільшення її собівартості, очевидно, пожвавлять цей процес.
Реформа охорони здоров’я, розпочата в Україні, доводить селян до паніки. За задумом її авторів, мусить відбутися оптимізація лікувальних закладів, себто приведення числа ліжко-місць та медичного персоналу у відповідність до кількості населення. У невеличких селах лікарні мають бути розформовані й замінені на фельдшерсько-акушерські пункти, фактично медпункти. Вчасно доставити мешканця села до районної лікарні має вдосконалена служба «швидкої допомоги». Реформатори обіцяють: після їхніх перетворень карета доїжджатиме до хворого впродовж 20 хвилин навіть у найвіддаленіший куточок.
Оптимізація медзакладів іде вже зараз, і не тільки в пілотних (обраних для апробування нової системи) областях – Вінницькій, Дніпропетровській та Донецькій. У Бахмацькому районі Чернігівщини готують до закриття лікарні в селах Фастівці, Рубанка та Григорівка. Те саме діється на Львівщині – в селі Підкамінь без згоди громади ліквідували пологове відділення. Селян прирікають добиратися до районних лікарень самотужки – до 100 км у обидва боки.
Поліпшення служби «швидкої допомоги» лишається глузливим міфом. 3 березня в селі Вінницькі Хутори помер 13-річний Богдан Кальковець. Причина смерті – ненадання вчасної допомоги, бо у «швидкої» не було пального. Такі випадки почастішали в усій Україні. Напевне варто очікувати швидкого поновлення інституту знахарів: селянам марно сподіватися на кваліфікованих лікарів.
І, нарешті, піком цинізму стало ініціатива реєструвати дітей, народжених не в пологових будинках, тільки за рішенням суду. Внаслідок медичної реформи пологові відділення в багатьох селах закривають уже зараз. Добиратися до райцентрів, як і збирати папери для судів, батьки не матимуть часу й коштів. Отже, невдовзі на нас чекає поява великої кількості дітей без жодних документів та реєстрації. Їх не враховуватимуть під час переписів, не братимуть до садочків та шкіл. Офіційно їх не існуватиме. Картини із західних фантастичних трилерів можуть стати сумною українською реальністю.
Хлопу грамоти не треба
Сільські вчителі вже «смакують» освітню реформу імені міністра освіти Дмитра Табачника. Той спричинив фурор фразою про необхідність закриття 606 шкіл, де навчається до 10 дітей. Про ліквідацію україномовних шкіл на Донбасі чула вся країна, але й в інших регіонах триває «приведення кількості працівників освіти у відповідність до кількості учнів». Уже зараз у малих селах лишають тільки класи початкової школи. Старшим доводиться їздити на навчання за багато кілометрів. Невдовзі хлопчиків та дівчаток, які щодня «мандрують по освіту», значно побільшає. Дитяче життя в селі – це ще й щоденна допомога батькам у господарстві. За умови кількох годин на дорогу до школи й назад, про яке успішне навчання може йтися? Натомість розрекламована Міністерством освіти програма «Шкільний автобус» наразі лишається обіцянкою-цяцянкою.
Міністр Табачник стверджує: до 2022 року кількість випускників шкіл не зросте через низьку народжуваність у попередні роки. Практика засвідчує протилежне. Вже зараз у багатьох невеликих містах молоді батьки не можуть влаштувати дитину до садочка через нестачу місць. Народжуваність в Україні поступово зростає. 2009 року вона вийшла на показник 1995-го – 512,5 тис. немовлят. Отже,в найближчому майбутньому тих класів, які лишає селянамМіносвіти,просто бракуватиме для нового покоління першокласників.
Будні сільського вчителя – це зима і клас, температура в якому не набагато перевищує вуличну. Школі, якій за інструкцією мають виділяти для опалення 360 тонн вугілля на зиму, реально районне управління освіти виділяє їх тільки 60, а решту закриває магічною відпискою «немає фінансування». На початку XXI століття аж якось незручно розповідати, як під час селекторної наради на Кіровоградщині, вислухавши скарги директорів сільських шкіл щодо відсутності в школах підключення до інтернету, обласне керівництво відповіло, що він «школам не потрібен», бо… саме через всесвітню мережу, бачте, молодь утікає до міст. Виникає доречне запитання: кого міністерство збирається заохотити в майбутньому працювати учителем у селі на таких умовах?
Але навряд чи уряд сушить собі голову економічним, медичним та освітнім становищем в українському селі. Воно є головним постачальником державі сильних та здорових громадян. Піклуватися про нього є сенс, коли бажаєш розвинути країну. Та, якщо на меті всіх цих заходів – придушення й часткове знищення села як джерела української самосвідомості, то все робиться продумано й логічно.
Крихітні населені пункти нині вже приречені на зникнення. Тож не дивно, що уряд не переймається вчителями для нового покоління дітей на селі. Певно, він і не планує збільшення їхньої кількості.
Немає коментарів:
Дописати коментар