Власна уніформа Поліської Січі

Солдатів будь-якої армії  світу неможливо уявити без власної уніформи. Обмундирування, спорядження та знаки розрізнення характерного вигляду в будь-який період світової історії давали можливість відрізнити солдата однієї армії від іншої. Форма свідчить про приналежність воїна до особливої категорії людей, яким довірена місія оборони незалежності своєї держави або її здобуття.

     Мали власну уніформу і Поліські Січові Стрільці, хоч і після поразки визвольних боїв у 1920 р. українські збройні сили припинили своє існування, але свідомі українці не відкинули ідею збройної боротьби за власну державу. У 1921 р. було створено нелегальну Українську Військову Організацію, а згодом (у 1929 р.) — Організацію Українських Націоналістів, які ставили собі за мету встановлення незалежної соборної національної держави шляхом національної революції.
   Згідно з планами провідників ОУН, головна збройна боротьба українського народу повинна була розгорнутися у формі всенародного антирадянського повстання, піднятого спеціально сформованими на території УРСР підпільними повстанськими групами. Для них були розроблені таємні інструкції під загальною назвою "Боротьба й діяльність ОУН під час війни", які складалися, крім інших, з розділів "Військові інструкції" та "Інструкції Служби безпеки". У "Військових інструкціях" давалися вказівки і щодо уніформи повстанських загонів: від самого початку їх організації необхідно було намагатися однаково обмундирувати та озброювати поодинокі відділи в захоплену радянську уніформу або, за її відсутності, — хоча б в однаковий цивільний одяг. Передусім необхідно було виготовити синьо-жовту пов"язку шириною 10-15 см для ношення на лівому рукаві. Стрільці окремих відділів по можливості повинні були мати й  однакові "інакші шапки", або "перемальовані шеломи". Інструкціями передбачалося також застосування спеціальних відзнак для старшин та підстаршин: першим необхідно було мати на комірі обшитий білим полотном ріг кляпи (лацкана), а другим — білу стрічку на кляпі. У документі було вказано, що в обставинах, коли неможливо буде створити свою армію, підпільники повинні у крайньому разі, "переформуватися на міську міліцію", організація якої передбачалася "Інструкціями Служби безпеки". Щоб відрізнити міліцію, пропонувалося виготовляти синьо-жовті або білі пов'язки з написом "Народна міліція".

 Уже влітку 1941 р. Тарас Боровець у селі  Немовичі, що біля Сарн, видав свій перший наказ,  після якого почали створюватись самооборонні боївки.

       

Приказ № 1 

 «От 28 июня 1941 г., село Немовичи, район Сарны.              

 ко всем командирам боевых групп 

I. Приказываю всем боевым группам сейчас организовать небольшие повстанческие отряды и начать диверсионные акты в тылах Красной Армии.        

задачи:  1.Срывать мосты и связи.2. Уничтожать транспортные средства. 3. Собирать точные сведения по оборонительным сооружениям большевиков и немедленно направлять ко мне или непосредственно передавать на фронт немецким частям. 4. Не допускать в большевистские части украинцев, мобилизованных советами. II. В местах, освобожденных от большевиков – захватить власть, организовывая народную милицию с желто-голубыми повязками. Везде вывешивать желто-голубые знамена, организовывать торжественные встречи немецких войск. Приступить к организации нового отечественного порядка. III. Диверсионные нападения на большевиков осуществлять в таких условиях, которые исключают их возвращение и злостного уничтожения местного населения. 

голова Украины Тарас Бульба 17 ."/ 

  І вже восени цього ж року кількість подібних відділів зросла настільки, що вже відкрито говорили про армію.

Світлини 2-3. Зліва — старшина полку ім. Холодного Яру, згодом — сотенний УПА Павло Цинко-"Циган". Справа — невідомий старшина полку iм. Холодного Яру в українській уніформі

У цей початковий період відділи використовували господарчі запаси ОУН, що збиралися віддавна. Основною ж матеріальною базою було поліське населення. Згодом для налагодження побутових потреб було організовано мережу підпільних майстерень-цехів для виготовлення всього необхідного, у тому числі — уніформи та іншого одягу.
 У кожному районі по селах створювалися невеликі підприємства, на яких працювали ремісники різного профілю: ковалі, столяри, колодії, муляри, стельмахи, кравці, шевці тощо. Виконання замовлень для УПА, таких як пошиття одягу, рукавиць та взуття , переважно компенсувалося харчовими продуктами, збіжжям, сіллю.  По селах збирали вовну, яку звозили до майстерень і підготовляли до прядіння (така фабрика функціонувала під охороною курінного Яреми  /Жук Никон Юхимович походження з сусідніх Немович/  у селі Тинне Сарненського р-ну). Потім вовну розвозили по селах, де дівчата її пряли. З готових ниток, відісланих до інших майстерень, виробляли для УПА светри, рукавиці та інші теплі речі.  Було організовано досить багато різного роду майстерень по цілому краї, однак вони не могли справитись з виникаючою потребою. Взуття та відповідного одягу завжди бракувало. Організувати господарський апарат для постачання такої великої кількості людей при умові, що апарат цей мусить функціонувати конспіративно, було надзвичайно трудно при наявності навіть дуже малої кількості сексотів.
    З липня 1941 р. українська міліція використовувала, як правило, стару радянську уніформу або виготовлену індивідуально за зразком польських чи німецьких мундирів. Голови покривали переважно саморобними шапками-мазепинками або кашкетами, які згодом отримали назву "петлюрівки". Пізніше українська допоміжна поліція отримувала литовську, чеську, голландську уніформу, а в 1942 р. з Німеччини було доставлено 2 млн. чорних уніформ СС, що були зняті з ужитку в 1939 р. і використані для обмундирування допоміжної поліції в рейхскомісаріатах "Остланд" та "Україна". Від 1943 р. служба порядку вже використовувала уніформу німецької поліції. Тому і в УПА того ж року з'явилися різні однострої і не можна було зустріти вояків, одягнених однаково (світлина 4).
З початком активних військових дій проти німців організовувались акції для здобуття зброї та одягу зі складів, транспортів, що йшли на фронт, а найчастіше уніформу добували в бою.

Світлина 5. Іван Шведюк-"Сірко". Надрайонний провідникО

Опис повстанської уніформи знаходимо і в  спогадах: "З Полісся приїхав чоловік пізньої осені 1943 року. Він мав тоді повстанський мундир. Сорочка та штани з сірого селянського сукна, пошиті на один зразок у підпільних кравецьких верстатах. Сорчка мала чотири кишені, запиналася під шию, мала комір. Ґудзики були зроблені в наших майстернях, бо на кожному був тризубець. Шапки тоді вже носили зимові. Плащів однорідних ще не мали, найбільше було німецьких."  "Сотня не мала однорідних уніформ. Були тут однострої різних армій та звичайний селянський одяг. На шапках носили тризубці власного виробу. Лише влітку 1943 р. склався певний зовнішній вигляд вояків УПА, які використовували частково цивільний одяг, старі радянські уніформи, поліційні однострої та полотняні мундири з мазепинками, петлюрівками, тризубцями на них та на ременях. Партизанський наряд був значно спрощений.

Світлина 7. Вояки УПА в саморобних одно-строях. Зліва направо: стрілець "Непопадний", хорунжий Назарій Данилюк-"Перебийніс", хорунжий Дмитро Білінчук-"Хмара

Виряд поліського стрільця в порівнянні до уніформи вояка в регулярній армії дуже малий, найбільш зраціоналізований, зведений до найпотрібніших речей: наметна плахта заступає дощовик, зимовий плащ та коц. Вона хоронить його перед дощем, нею накривається, з неї будує шатро. Запасові чоботи заступають йому шевські приладдя (кілки, шило, дратва тощо); запасове убрання — голка, нитки та кусник матерії (як латки); наплечник вживає не для особистого виряду (він його вміщує в хлібаку), але для ношення харчів та виряду повстанського відділу.
Кожна армія має мундири, виконані точно за приписом, зразком (кроєм). Однострої українських повстанців є мішаниною цивільних та військових одягів. Краска також різна ,траплялися відділи цілковито одягнені в німецькі, мадярські або большевицькі однострої. Це було причиною нещасливих випадків та непотрібних
смертельних бойових конфліктів.

Світлина 8. Підпільник ОУН І. Бабяк.

 Зараз не можна говорити про якийсь спеціальний повстанський одяг.
Підтвердженням того, що спроби врегулювання питань однострою та відзнак вояків УПА були вже в першому році існування армії, є дуже цікавий документ, що зберігається у Центральному державному архіві громадських об'єднань України. На початку 1944 р. в одному з боїв радянських партизанів з боївками УПА на Сарненщині серед решти трофеїв був захоплений проект знаків розрізнення "лісової армії". Скоріш за все він був розроблений на межі 1943-1944 рр. і може розглядатись як один з кроків на шляху перетворення повстанських сил у ядро регулярної армії майбутньої Української Соборної Самостійної Держави. Введення системи військових звань та знаків розрізнення повинно було посилити дисципліну та зорганізованість в УПА, наблизити її до загальновійськової структури.
Проекти форми одягу та знаків розрізнення, призначались лише для крайових січових формувань УПА на Волині та Поліссі (Група УПА-Північ), на що вказує стилізоване зображення герба Полісся (тура) на шапковій відзнаці. В основу покрою обмундирування був покладений німецький зразок. Передбачалося ввести полотняну блузу захисного кольору, яка мала накладні кишені з байтовими складками та пристібні манжети з чорної матерії на рукавах. Старшинську блузу треба було носити поверх штанів, а підстаршинську (та рядових) — заправленою у штани, перша планувалась з двома нагрудними та двома бічними кишенями, друга — тільки з нагрудними. Під блузою було дозволено носити цивільний одяг. Штани "комбінезонові" передбачалось шити з двома прорізними вертикальними бічними та двома задніми накладними кишенями з клапанами і з зав'язками внизу штанин. Накриттям голови повинна була слугувати польова шапка-пілотка з білого полотна або чорного сукна з прикріпленими випуклою з жовтого металу кокардою спереду та трикутною білою (з матерії) нашивкою з зображенням голови тура — ліворуч.

Бійці УПА "Шелест",                 "Перебийніс", "Андрій", "Бурлака".

У проекті зображені два види знаків розрізнення — петлиці та погони. Перші відбивали тільки категорію: рядові та підстаршини — чотирикутні клапани чорного кольору, старшини — такі ж, але з обшивкою білою стрічкою з матерії, генерали — блакитний щиток з гаптованими золотою ниткою тризубом та вінком.
Цікавим видається оформлення погонів ("нараменників"): у них явно помітний польський "вплив" у використанні характерної форми нашивок на старшинських знаків розрізнення. Для відображення звань від підхорунжого до генерал-полковника планувалось також використання гаптованих білою ниткою восьмипроменевих зірок. Погони з чорного сукна з білими матер'яними нашивками та зірочками повинні були пристібатись до блузи за допомогою хлястика та ґудзика, обтягнутого білою тканиною.
Назви військових звань, які трапляються у проекті, переважно базуються на системі, запровадженій в арміях українських державних утворень 1917-1920 рр. Звання "козак" підтверджує належність ескізів саме волинсько-поліським формуванням УПА.